В передчутті виходу дебютного альбому Полинове Поле ще раз нагадають про себе. В травні гурт представить свій перший короткотривалий реліз (ЕР) - Чисті душі. Музиканти вирішили не абстрагуватись у студії до осені, а видати на-гора частину вже готових треків. До диску потрапили 4 композиції, які добре знайомі прихильникам з концертів гурту, але лише зараз дійшли до свого втілення у студії.
Свіжу платівку буде видано у формі інтернет релізу та на CD. Вже з 10 травня кожен бажаючий зможе безкоштовно стягнути її у вигляді архівного-пакунку з офіційного сайту гурту www.polynovepole.com.ua На думку музикантів, жодні тиражі лейблів не здатні охопити такої аудиторії, яку досягне музика, що вільно розповсюджується в інтернеті. Ті ж, хто хоче не лише послухати музику, а й потримати її у руках, зможуть знайти «Чисті душі» на CD у музичних магазинах, або на концертах гурту.
В підтримку релізу гурт вирушить у тур, де представить наживо закарбований матеріал. Почути ПОЛИНОВЕ ПОЛЕ можна буде: 10 травня у Луцьку, 11 травня у Львові, 17 травня в Рівному та 25 травня у Києві.

Треклист диску «Чисті душі»:
1. Вітер з півночі
2. З попелу
3. Та, що танцює на могилах
4. Чисті душі       АртВертеп

Мотор’ролла повернулася зі Львова, де відбулися зйомки нового відеокліпу групи на пісню Полум’я. Композиція є ще однією провісницею нового альбому команди, який вона збирається випустити найближчим часом. Значною мірою вибір Львова як місця роботи, був зумовлений тим, що режисером виднограю став місцевий умілець Тарас Химич, відомий своїми кліпами для Тартака, ФлайzZzи, ТНМК, Гайдамаків і багатьох інших виконавців.
«Це наша перша робота з Тарасом, - каже вокаліст і лідер групи Сергій «Сєня» Присяжний. У нас нема якогось штатного кліпмейкера, тому вибір режисера для нас кожного разу є ніби експериментом. В таких штуках як зйомки, важливо, щоб людина, яка керуватиме процесом, перейнялася піснею, а не намагалася нам «впарити» відеоряд, який просто сидить у неї в голові незалежно від того, що ми граємо. Тут нам, здається, це вдалося. Та й інтер’єри, в яких все відбувалося, ну дуууже сприяли творчості».
Інтер’єри, про які йде мова, це палац Потоцьких, розташований у центрі Львова. Там група, за особливим дозволом, відзняла основну частину сценарію, за яким живі образи музикантів переплітатимуться з персонажами полотен, розвішаних на стінах палацу. Тепер на відзнятий матеріал чекає ще комп’ютерна графіка і монтаж. Так що побачити готовий результат можна буде у другій половині травня.
Сама ж пісня Полум’я – це черговий синґл з нового альбому Мотор’ролли, робоча назва якого Кольорові Сни. Запис композиції забрав у групи кілька місяців, а остаточний варіант зводили в Канаді, і до цього процесу своїх рук і мізків доклав Ед Краутнер (Ed Krautner) – відомий у музичних колах саундпродюсер, який працював з такими знаменитостями як Евріл Лавін (Avril Lavigne), Nickelback і Sum 41.   ФДР

Група Dazzle Dreams, після фольклорної експедиції на далекий Непал, вирішила придивитися до близької, але загадкової Чехії. Саме туди у рамках проекту Dazzle Dreams Sound System прямують учасники групи на початку травня.
На думку Dimitri, Шури і Грега, Чехія є одним з центрів культури європейської ethno-world-music. Тому саме там вони зможуть почерпнути цікавий автентичний матеріал для свого проекту.
У контексті своєї другої фольклорної експедиції група збирається відкрити музичні таємниці зберігачів чеського фольклору, а також записати оригінальні семпли. Останні після повернення хлопців будуть оброблені й скомпільовані у треки, що увійдуть в альбом.
У пошуках фольклорних скарбів Чехії група своїми очима побачить середньовічний замок Карлштейн і проведе ніч у замку Орлі. По тому хлопці відправляться у стародавню фортецю Бездез.
Відповідно до чеської легенди, у замку живе привид короля Пржемисла II, що, за словами доглядачів, любить жартувати над туристами, видаючи різні смішні звуки. Можливо, саме їх і вдасться записати хлопцям з Dazzle Dreams.
Нагадаємо, з першої фольклорної експедиції “Dazzle Dreams” привезли величезну бібліотеку звуків, відтворених виключно рідкісними непальськими інструментами.  TabloID

У надрах студії Кофеїн неквапно кується цікава збірка ліричних переробок на пісні сучасних рокерів. Про повний зміст майбутньої компіляції говорити ще не доводиться, однак заплановано, що туди увійдуть пісні від гуртів Бажана, Ті Що Падають Вгору, Весняний Галас, Мотор’рола та інших . На сьогодні вже завершеними є «кофеїнівські» переіначення пісень Світла Журба Фарбованого Лиса і Море Розлуки від Н.Три. Цікаво, що совпровадником цієї збірки виступає Сашко Положинський, який, власне, є упорядником диску. Він же робить підказки молодим і щодо гарнішого звучання оновлених записів. «Я відбирав пісні на цю збірку за особистими вподобаннями», – стисло описує суть майбутньої платівки чільник Тартака.   ФДР

У компанії українських етнічних рок-співів поповнення. Нове утворення називається ТаРута і налічує аж вісім учасників, далеко не новачків у цій справі, а навіть навпаки – доволі визнаних особистостей. Головним зачинателем гурту є переможець Червоної Рути-2005 у жанрі акустичної музики Євген «Їжак» Романенко, який заразом ще й учасник народоспівчого ансамблю Гуртоправці.
З цього ж самого ансамблю спробувати ниву рок-співів до Їжака долучилися ще двоє співців. Інші «гудці» одночасно беруть участь у таких колективах, як Юркеш, Red Cardell (Франція), ПроперҐанжа, Кралиця, Лукині Роси.
Ватага ТаРута вперше зібралася восени 2007 року. Наразі репертуару гурту побудовано головно на основі авторських пісень Євгена Їжака, природньо поєднаних з корінними співами та мелодіями Київщини, Полісся, Полтавщини. Знаково те, що низка учасників гурту є безпосередніми збирачами фольклору, тож ТаРута має добре підґрунтя посісти помітне місце на вітчизняних підмостках і вдихнути у давні пісні нове життя.
Нинішній склад гурту:
Євген «Їжак» Романенко – спів, акустична гітара (автор музики та слів).
Олена «Копєйкіна» Романенко – народний спів (збирач фольклору).
Олександра Стражник - народний спів (збирач фольклору).
Данило Данилейко – сопілка, народний спів (збирач фольклору).
В’ячеслав Перепелиця – гітари.
Данило Грудзинський – скрипка.
Максим Бойко – бас.
Андрій Кузьменко (просто тезка, не зі Скрябіна) – перкусія.      ФДР

Батяри – один із символів Львова. І хоча справжніх батярів уже давно не лишилося, їх дух у Львові досі присутній, адже є чимало людей, які люблять цей стиль життя і прагнуть відтворити його. Один із них – співак, перекладач Віктор Морозов, якого називають бунтарем, мандрівником-філософом, а ще – батяром. Адже він не лише співає батярських пісень, а й намагається жити за неписаними правилами справжніх батярів – ставлячись до життя, як до напівжарту, і отримуючи від нього задоволення.
В ексклюзивному інтерв’ю ZAXID.NET Віктор Морозов розповів не лише про свій батярський дух, а й про те, за що любить Львів і чому ніколи не стане «своїм» у Києві, як оберігає власних дітей від примітивщини у музиці та чимало іншого.
- Вас називають бунтарем і філософом водночас. Як відчуваєте, чого у вашому характері зараз залишилося більше?
- Бунтарство в мені закладено гороскопом. Я - Тигр, а тигри мусять бути бунтарями. Вони не підкоряються авторитетам, бунтують проти них, так що я нічого не мусив вигадувати, просто жив у злагоді сам із собою. З віком це бунтарство стало не таким відвертим. Але які б іноді не були спокусливі пропозиції у житті, роботі, я ніколи не йду проти того, що в мені закладено, адже маю імунітет проти примітивщини. Протягом життя у мене було дуже багато цікавих і спокусливих пропозицій, і в цьому сенсі мені бунт допомагає не підкорятися тому, що тобі нав’язують. Відповідно від того іде філософічність. З віком людина набирається досвіду, роздумує над тим, що з нею відбувається. Тим більше, що по натурі я не є надто активним, люблю мати час для себе, щоб задуматись, вслухатись у себе, зрозуміти, що зі мною діється, спробувати передбачити, що буде далі. Якби не був бунтарем, то, напевно, не став би філософом. Тоді б виконував чиїсь забаганки і не було б часу, можливості і бажання займатися філософуванням. Робив би так, як мені кажуть. Натомість зараз живу так, як хочу.
- Ви виконуєте батярські пісні. Що для вас батярство, чи вважаєте себе батяром, і чи є взагалі зараз справжні батяри?
- Справжніх батярів уже немає. Не знаю навіть, чи я застав їх. Пам’ятаю свої студентські часи, мешкав тоді у студентському гуртожитку на Погулянці й там працювала одна жінка і двоє старших панів, від яких я вперше почув батярські пісні. Їхня поведінка, мова - це все було типовим, хоча це уже були «скалки», справжні батяри існували у міжвоєнні часи. Але дух батярства залишився. Чому батярство народилося саме у Львові, адже є багато гарних міст? Мабуть тому, що Львів був таким собі «гуляйполем», тут ставлення до життя було не надто серйозним. Життя сприймалося як розвага, і саме місто було містом розваг: кнайп, борделів, такий собі східноєвропейський Лас-Вегас. Люди приїжджали сюди повеселитися, й самі місцеві мешканці жили весело. І тому, мабуть, цей дух все одно зберігся, хоча з кожним роком це втрачається, вивітрюється, але все ще десь сидить у львів’янах, які досі люблять пройтися по стометрівці, поговорити про все на світі, замість того, щоб займатися важливими справами. Люблять до життя ставитись ніби по-батярськи: якось воно буде. І в мені такий гедонізм, сприйняття життя з іронією - як напівжарту, так само є. Тому я давно хотів ці пісні відтворити, і коли зустрів хлопців з оркестру «Галичина», які відчували цю атмосферу, ми записали диск батярських пісень. Судячи з відгуків, людям подобається. Я відчуваю, що їм ще потрібно оце батярство.
- Вам іронічне ставлення до життя допомагає?
- Безперечно. Якщо до життя ставитись серйозно, воно дуже сумним стає. Життя взагалі трагічне, постійно відбуваються страшні речі, і якщо не намагатися витісняти цей тягар іронією, посмішкою, то важко вижити. Це необхідно не тільки мені, а й усім.
- Чи змінився Львів за останній час і як? Ви якось сказали, що почуваєтесь тут чужинцем, оскільки зі Львова виїхали люди, які творили дух міста. Чого вам бракує, щоб почуватись тут своїм?
- Коли я це казав, вочевидь, мав просто такий настрій. Як би там не було, зараз можу сказати протилежне - я ніде не почуваюся вдома настільки, як у Львові. Можу приїхати на день-два, прийти додому, вийти на балкон, а у мене там прекрасний вид - Успенська церква, Ратуша і небо - вийти, сісти, подивитись і отримати блаженство, справжню насолоду просто від того, що я побачив. Таке тільки у Львові можливо. Хоча Львів, на жаль, не міняється у кращий бік, вибудовуються якісь споруди-«почвари», втрачається дух. Тоді буває такий настрій, що відчуваєш себе немов у чужому місті, і мені страшенного з того шкода, бо я дуже люблю Львів.
- Що вам найбільше ріже око, слух?
- Наприклад, якщо взяти площу Міцкевича - отой страшний банк. Не пасує він, не вписується, тому краще заплющувати очі, коли проходиш повз. Слух ріжуть не тільки у Львові, а й скрізь - маршрутні шансони, засилля російської мови. Це все можна зрозуміти, але все одно прикро, що втрачається самобутність. Або з’являється якась інша.
- Вам ближчий той Львів, що є зараз, чи давніший, який був, приміром, у 70-80-х роках?
- Мені дуже подобається той Львів, який був на зламі 80-90-х, коли ще тут були Місько Барбара, Ромко Чайка, Тарас Чубай… Ми всі збиралися, витворилося гарне середовище.
- Але вони поїхали, як більшість творчих особистостей, які не можуть себе тут реалізувати…
- Так, бо усе зараз сконцентровано у столиці, всі туди їдуть, бо там можна розкритись і елементарно заробити якісь гроші. Будь-яка творча особистість, скільки б вона не казала, що не поїде з провінції, в результаті їде, бо не має можливості себе тут виявити. Це погано, бо повинна бути розконцентрованість. І я сподіваюсь, що так колись буде.
- Чи витворилося у Києві львівське середовище, на кшталт того, що було свого часу в Канаді, де відбувалися посиденьки на так званому «бродячому бамбетлі»?
- У Києві є Львівське товариство. Раз на рік вони зафрахтовують корабель, спілкуються, бавляться. Окрім того, на Великдень, Різдво влаштовують різні спільні речі. Але це по-іншому. «Бродячий» бамбетль у Торонто - це були регулярні зустрічі, так би мовити, «вершків» місцевої української громади. Тобто, там збиралися митці, письменники, музиканти, науковці, це був такий собі «інтелектуальний бамбетль». Цього в Києві немає.
- А як ви взагалі почуваєтесь у столиці? Не шкодуєте, що з Канади переїхали туди?
- Наразі у мене просто немає виходу, бо дружина працює там, діти там. Тож я так само мушу бути там. Але не знати скільки часу ми там житимемо, адже є вічними циганами, які постійно подорожують. Думаю, що надовго не затримаємося. Я постійно переміщаюся світом. Але все одно потім повертаюсь до Львова хоч на день, хоч на два. Київ не можу сприйняти як своє місто, там не відчуваю себе як вдома. Воно дуже цікаве, але чогось мені бракує. Можливо, з дитинства, з прибалтійських казок чи з Андерсена, якого я теж колись дуже любив у дитинстві, мені в уяві постають маленькі західноєвропейські містечка. Тому мені найближчий Львів, бо він найбільш західноєвропейське місто в Україні. А Київ - це зовсім інша цивілізація. Якийсь час я там перебуваю, але ніколи не залишусь назавжди.
- Але у плані творчої самореалізації Київ вам зараз, мабуть, дає більше, ніж Львів?
- Певною мірою. Скажімо, «Гаррі Поттер», якого я переклав, у львівському видавництві очевидно не мав би такого успіху, як у «А-ба-ба-га-ла-ма-зі». А щодо музичного успіху - важко сказати, бо останнім часом я музикую не настільки активно, не займаюсь самопросуванням своїх кліпів, мені це нецікаво, бо треба ходити, просити, проплачувати все. Тому музикою я власне тут у Львові займаюсь. Зараз записую новий альбом пісень Костя Москальця у Львові з львівськими музикантами. Якось мені це ближче, органічніше і натуральніше.
- Розкажіть детальніше про альбом, коли він з’явиться?
- У ньому будуть не лише тексти, а й музика Костя Москальця, бо він наспівує під гітару мелодію, а вже потім ми з музикантами робимо аранжування. Коли він вийде - не загадую, це важко сказати, бо я більше перебуваю у Києві, а пишу альбом у Львові «наїздами», тому важко сказати, коли закінчиться робота. Хоча думаю, що до літа ми закінчимо записувати у студії, тож восени, можливо, він з’явиться. Альбом матиме назву «Армія світла». Це ніби продовження попереднього альбому москальцевих пісень «Треба встати і вийти», і водночас певний крок угору.
- Чи є у вас ностальгія за давнішими часами, коли був сплеск популярності «Арніки»? Що було тоді такого, чого нема зараз?
- Не буду оригінальним, якщо скажу, що зараз не вистарчає молодості. Юність для кожної людини - найгостріші і найсвіжіші спогади, найцікавіші враження, пригоди, авантюри. Звичайно, цього бракує. А ще бракує начебто смішних на перший погляд речей. Неподалік університету, на вул. Січових Стрільців, колись був Клуб міліції, ми там грали на танцях. Пригадую, як на ці танці-концерти неможливо було потрапити. Люди у кілька разів переплачували за квитки. Це в мініатюрі була модель майбутніх успіхів.
А ще мені тепер бракує свіжості сприйняття. Адже з роками ти розумієш, що майже все побачив, усе пізнав, що тебе ніщо так вже не вражає, як в юності. Не можу сказати, що все знаю, але, на жаль, трапляється мало речей, які б мене дивували, як колись. Нічого нового не відбувається у світі. Все нагадує калейдоскоп, у якому картинки міняються, а скельця залишаються ті ж. З часом просто починаєш розуміти, що усе - суцільні повтори. І тому мудро придумано в житті, що якщо людина народжується багато разів, у що я вірю, то вона нічого не пам’ятає, а все починає спочатку і всі враження отримує знову. Якби вона народжувалась з багажем минулих втрат і здобутків, життя було б нестерпно нудним. Хоча у мене були моменти, коли, потрапляючи вперше у певне місце, видавалося, що я уже тут був. Скажімо, коли вперше опинився в Норвегії і вийшов на вулицю, мені раптом здалося, що уже тут був. Можливо, крім спогадів минулих життів тут ще переплелися спогади дитинства. Бо я дуже любив читати казки і у нас була далека родичка з Прибалтики, яка подарувала мені книжку латвійських чи естонських казок, і мені вони дуже подобались. Завжди уявляв типові прибалтійсько-скандинавські вулички й будинки, і може це мені раптом згадалося.
- За вашими спостереженнями, як змінилась українська музика за останній час, чи справді, як багато про це кажуть, вона перетворилась у суцільні «співаючі труси»?
- Я переконаний, що існують цікаві музиканти й ідеї, можливо, це просто не проявляється, зокрема через монополізованість медіа. Адже всі ФМ-ки, телеканали знаходяться в одних і тих самих руках, і вони формують смаки за своїм «образом і подобієм». І все, що не вписується в їхні уявлення, там просто не з’являється. Тому дуже важко знайти цікаві концерти, компакти. Все це є, але не існує джерела, яке б могло це усе просувати. А смаки молоді формуються тим, що вона бачить. Хіба що маргінали або еліта можуть відійти від цього загального шумовиння і формувати свої смаки по-іншому. А в цілому усе формує радіо і телебачення, а воно дуже одноманітне і примітивне.
- Особисто ви намагаєтесь «ізолювати» себе і власних дітей, хоча б частково, від отих примітивних впливів радіо та телебачення?
- У всьому світі радіо і телебачення нав’язують смаки. І всюди вони примітивні. Просто у певних країнах професійно музика на вищому рівні, але суть - все одно порожнеча. Але там порятунок є в тому, що знаходяться окремі особистості, які мають вишуканіші смаки і організаторський хист. Скажімо, у Канаді є людина, яка володіє розважальними каналами, на яких заробляє гроші, але потім велику частину цих грошей він вкладає в телеканал, який подає виключно елітарні речі. Це елітарна музика, література, танець, балет. Це канал для людей, яким бракує справжнього, які не хочуть дивитися у порожнечу. Можливо, у нас колись такі народяться. Наразі ж ми часто сподіваємось, що держава допоможе щось зробити. Але, на жаль, держава ніде особливо не допомагає. Наприклад, в Канаді я часто включаю радіоканал, де крутять виключно класичну музику, але там буквально щогодини десять хвилин присвячено тому, що вони просять допомогти слухачів, бо знаходяться вже на грані фінансового краху. Тобто у всьому світі складно, світ, на жаль, у культурному відношенні не стільки прогресує, скільки регресує.
Щодо дітей, то дуже важливо, яка атмосфера вдома. Скажімо, за свою старшу доньку Мар’яну Садовську я зовсім не хвилююсь, у неї з дитинства сформовані тонкі смаки, вона відчуває фальш і ніколи не стане співати пісень а-ля «поющіє труси», активно пропагує іншу музику і знаходить по усьому світу дуже багато пошановувачів. Або, скажімо, зараз у мене двоє маленьких дітей - двійнята, яким по два з половиною рочки. Ми з дружиною їм постійно крутимо або класику, або джаз. Формуємо смаки, бо дуже важливо закладати імунітет проти примітивщини з дитинства.
- Кажуть, у вас «нюх» на бестселери - ви віднайшли Коельо, Ролінґ, коли про них не було відомо такому широкому колу читачів. Що каже «нюх» зараз?
- Зараз поки що мій «нюх» мовчить, ще нічого надзвичайного не з’явилося. А Ролінґ так само нічого ще не написала, хоча обіцяла, що напише ще одну нову книгу для дітей і одну для дорослих. Разом з тим нещодавно закінчив перекладати книгу «Джеймс і гігантський персик» Роальда Дала, перекладу ще один або два його твори, бо дуже у нього гарний іронічний стиль з чорним гумором. Нещодавно навіть одна з англійських газет проводила опитування батьків про те, які дитячі книги вони вважають кращими за всю історію світового письменства, і в першу сотню увійшло шість книг Дала. Крім того, щойно закінчив для «Видавництва Старого Лева» переклад продовження книги Джеремі Стронга «Ракета на чотирьох лапах».
- Чи ви такий самий активний читач, як і перекладач?
- Читаю менше. Мушу сказати, що дуже багато накопичилось книжок, які я б хотів прочитати, і не вистарчає часу, тому я радше переглядаю книги, щоб вловити хоча б манеру, стиль і колорит. Особливо багато зараз цікавих молодих літераторів, хочеться хоч приблизно знати, як вони пишуть, тому я перечитую бодай декілька десятків сторінок кожного твору, щоб, так би мовити, відчути їх на смак. Так що ніби багато читаю, але і мало водночас, бо хочеться кожну книжку хоча б потрошки прочитати.
- А загалом те, що відбувається в українській культурі, є для вас цікавим?
- Так, особливо дуже багато з’явилося в останні роки цікавих молодих літераторів. Причому як «стьобових», як от Карпа, Жадан, так і більш неосюрреалістичних, на кшталт Тані Малярчук. Відчувається, що зараз повинно з’явитись ще щось цікаве. Може, якийсь серйозний і глибокий роман без постмодернізму і стьобу, - якась велика форма. Отут у мене «нюх» працює, я відчуваю, що щось таке повинно з’явитись. Література - найцікавіше, що зараз є в українській культурі. Бо добра музика в основному недоступна. А література на слуху. Може тому, що ще не з’явилося навали літширпотребу на кшталт Донцової, і тому ця література нормально проникає на ринок. А якщо з’явиться попса, то й тут буде біда. Але наразі я бачу, що українська література досягла досить високого рівня як кількісно, так і якісно.   Оксана Керик,  ZAXID.NET

Вітаємо всіх слухачів Радіо Скриня зі світлим святом Великодня!
Бажаємо міцного здоров’я, щастя, злагоди, миру і задоволення від хорошої музики.
Христос Воскрес! Воїстину Воскрес!

4-го травня у Львові о 18:00, в парку ім.Б.Хмельницького (центральний вхід), на День міста розпочне свою ходу молодіжний тур Музика Нової Хвилі. Почин цього року відбуватиметься вдруге, а минулоріч він пролунав в Луцьку, Рівному, Ужгороді, Чернівцях, Трускавеці – загалом в 11 містах Західної України. Цього року Музика Нової Хвилі прозвучить вже у вдвічі більшій кількості міст – в 22-х, і це ще далеко не остаточний перелік.
Мета туру: пошук молодих гуртів, які добре і вправно грають, а також обкатка молодих, але вже усталених виконавців, зокрема співачки Майї, гуртів АутКрай, Самотня Оаза, Кожному СвоЄ. Особливою гостею концертів є гурт Zоряна – названий так за справжнім іменем своєї чільниці. Нещодавно zоряни зробили серйозну заявку про себе в радіомовному просторі, тож велика концертна подорож дозволить цій співочій боївці міцніше закріпитися на сцені. Свою програму Zоряна будує на безпрограшному гаслі: Тільки добрий настрій!
Впровадником Музики Нової Хвилі є музичне об’єднання Ліра і після рідного Львова пісенний поїзд 17 травня відвідає Кам’янець-Подільський, 25 травня Золочів і т.д. – розклад розписано вже по жовтень включно. За докладним графіком з точно зазначеними годиною і місцем виступів, новими гуртами, що долучилися до почину можна постійно стежити на іменці Zоряни. Довідки за телефоном у Львові (0322) 234-0374 або особовим +38-050-581-93-25.-050-581-93-25.0-581-93-25. ФДР

Ірена Карпа, чільниця гурту Qarpa, виходить заміж. Весілля відбудеться 17 травня в одному з клубів у центрі столиці. Визначитися з місцем проведення гулянь, за словами Ірени, допомогли друзі, які люб’язно надали клуб, позаяк вбабахати кілька десятків тисяч гривень за винайм приміщення молодому подружжю просто не по-кишені. Світські плітки про те, що Карпа вирішила раптом проміняти своє підірване і збурене життя на затишне сімейне вогнище точаться вже давно і навіть відоме ім’я того, з ким співачка/письменниця/ведуча вирішила пов’язати себе рушничком щастя: це Антон Фрідлянд, її побратим по письменницькому та частково телевізійному ремеслу (пописує сценарії до телефільмів час від часу). За словами Ірени, у ньому її підкупила надзвичайна чемність, інтелігентність, ну і звісно, освіченість. Цікаво, що за кілька місяців майбутній чоловік Карпи спромігся перевести свою українську з пасивного в активний стан, чим дуже дивує давніх друзів і знайомих, які раніше не чули, аби Антон Фрідлянд вільно отак спілкувався по-українськи. Змінювати своє родове прізвище на чоловікове Ірена Карпа не збирається з простої причини: для цього потрібно пройти надзвичайно довгу і марудну паперову тяганину, починаючи від зміни особистого податкового коду, техпаспорта на машину, водійських прав і т.д. Тож навіть після одруження Карпа так і залишиться Карпою. Весілля обіцяє розгорнутися у таку собі клубну рок-забаву. Головним розважальником стане прикарпатська Перкалаба. Гратиме на весіллі і команда Qarpa: спеціально для цього святкового виступу Ірена навіть шиє потішну сукню. Саме для виступу, а не для весілля – тут співунка обіцяє «класику». Окрім гуртів Перкалаба та Qarpa гостей весілля розважатимуть молоді рок-боївки, зокрема Базз Монстер, а також далеко не останні представники електронної сцени, наприклад Tomato Jaws. Не виключено, що окремі пісні пролунають і у виконанні гуртів Qarpa та Тартак чи принаймні разом із Сашком Положинським, а також у дуеті з Танком На Майдані Конґо. Можливі ще якісь спільні виступи. Раз буде справжнє весілля – значить має бути і остання парубоцька вечірка: у нашому випадку дівич-вечір. Він відбудеться 15 травня о 20:00 у столичному клубі Скай Голл (Київ, ст.м. Оболонь, Осередок сімейного дозвілля «Дивосвіт»). Втім на вечірку запрошуються геть усі, незалежно від того, хто до якої статті себе зараховує. Дівич-вечір за співочим наповненням буде столичною представою останньої платівки In Жир. Знову ж таки, на вечірці планується купа співочих та неспівочих несподіванок. Потрапити на весілля Карпи зможе далеко не кожен бажаючий, а ось на останню вечірку співунки – значно простіше: квиток можна придбати у вільному продажі лише за 60 гривень. Головне не проґавити: кількість надзвичайно обмежена. Шукати квитки, стежити за змінами в особистому житті Карпи та концертній діяльності гурту Qarpa можна на іменці групи та на сторінці дніпропетровської Мистецької Агенції Арт-Вертеп, яка віднедавна є головним концертним розпорядником «карпів». Останні виступи команди в Дніпропетровську, Чернігові, Донецьку та Одесі відбулися саме завдяки арт-вертепівським зусиллям. Тепер розробляється подальший розклад, куди повезуть наживо In Жир: на черзі Харків, Запоріжжя, Львів. ФДР

Відео Скриня: Фактично Самі - Дивина

Руслана оголосила війну музичним піратам і оприлюднила відкритий лист до всіх меломанів, українських авторів, користувачів, власників ресурсів та інтернет-провайдерів, а також усіх, у чиїх руках доля професійної української музики. Співачка заявила, що розпочинає антипіратську кампанію в ЗМІ та Інтернеті і з 1 травня відкриває власний сайт для “скачування” її пісень.
З першого дня виходу поп-фентезі-альбому “Амазонка” Руслани понад сотня інтернет-сайтів, що розповсюджують музику в обхід дотримання авторських прав, здійснили піратські атаки на нове творіння співачки. Нелегальне розповсюдження альбому та кліпу на пісню Moon of dreams не на жарт обурило переможницю “Євробачення-2004”. У відкритому листі виконавиця зазначила, що їй завдано прямої моральної та матеріальної шкоди. Вона докоряє державі, яка “на сьогоднішній день не створила жодного механізму захисту її авторських і виконавських прав у всесвітній мережі і стоїть осторонь зухвалого розкрадання власного інтелектуального ресурсу”.
Зі слів Руслани, ситуація, що склалась в Україні, спонукає артиста або до повної бездіяльності, або до зміни громадянства. Сама ж співачка обрала для себе третій варіант дій - самостійно боротись проти “розкрадання результатів праці останніх декількох років свого життя”. Одним із кроків у цьому напрямі буде боротьба з інтернет-порталами, які пропонують безкоштовний продукт сумнівної якості та походження.
“Мій останній альбом вже вкрадено, проте вже є нові композиції, нові аранжування існуючих пісень, - розповідала Руслана. - Усе це вийде на оновленій версії альбому і буде доступним для завантаження на нашому сайті. Я готова дати кращу пропозицію, ніж дають пірати і надати всі свої ексклюзивні матеріали відповідної якості на офіційному сайті за схемою, відомою, як “візьми безкоштовно або заплати скільки можеш”.
Іншим кроком співачки буде лобіювання внесення змін до законодавства України. Зокрема до Закону “Про авторське право і суміжні права” та Кримінального кодексу України в частині відповідальності інтернет-провайдерів за “піратство”. Чому Руслана не вносила на розгляд Верховної Ради зазначені зміни до законодавства, будучи протягом року народним депутатом України, співачка пояснила тим, що у парламенті через політичні емоції рідко справи доходять до професійної діяльності. А на- останок ще й додала, що її перебування в політиці “вбило” її бізнес.  Божена ГОРОДНИЦЬКА, ВЗ